Воїн ДШВ Олексій у цивільному житті - Заслужений діяч мистецтв України, актор, режисер, директор і художній керівник Львівського академічного театру «І люди, і ляльки”. З початку повномасштабної російсько-української війни театрал став снайпером.

У 2013 році чоловік у Луганському театрі ляльок ставив патріотичні спектаклі аж до самої тимчасової окупації міста росіянами:

«Ми поставили виставу «Сон» Шевченка під час заворушень. Мої друзі охороняли театр від ряжених «козачків». У місті вже була циганщина, бруд, а далі з’явилась військові рф. Було небезпечно залишатись. Я виїжджав машиною на львівських номерах, коли Луганськ вже обстрілював ворог», - поділився боєць.

На підконтрольній Україні території Олексій продовжив займатися мистецтвом. Незадовго до повномасштабного вторгнення країни-агресора його театр у Львові показав злободенну виставу «Різдво-тризна» за поезією Сергія Жадана - про переселенців та те лихо, яке сіє війна. Спектакль виявився пророчим. А сам артист 24 лютого вже був на порозі контрольно-пропускного пункту 80 десантно-штурмової бригади. Каже, що обрав її з великої поваги. До того ж мав досвід служби в десантних військах спецпризначення у 1980-их роках.

«Колосальна кількість людей хотіла бути в лавах 80-ки! Я опинився в крутій роті снайперів. Я був прикриттям хлопців під час виконання бойових задач на «нулі». Вони знають свою справу. У них не соромно вчитися. Побратими відповідали званню десантника. Я дуже пишаюсь, що потрапив до вмотивованих та інтелігентних бійців. Вони мали різні професії в цивільному житті, але у війську знали, що роблять. Армія дала мені слух на хороших людей. Військо стало кращим, ніж було в СССР. Різниця не лише у вдосконаленні технологій. Мені сподобалося, коли командир радився зі своїми хлопцями. Такого у «совку» не було. З таким офіцером почуваєшся міцним та стійким. У військовій службі у 80-ій бригаді я знайшов глибоку красу. Хлопці подарували мені братерство та зберегли життя», - згадує десантник.

Олексій має два позивні: Артист і Святий Миколай. В один з епізодів військовий ледь не загинув. На щастя, вижив завдяки допомозі бійців свого підрозділу.

«25 травня на позиціях за Бахмутом був дуже сильний обстріл. Міна прилетіла поруч. Мені всі ребра поперебивало, контузило та добряче засипало. Але хлопці не кинули мене напризволяще. Побратим Сергій відкопав, затягнув в одну нору під шквальним обстрілом, потім - в іншу. Усе летіло, свистіло, я падати не міг, а хлопці мене підбадьорювали й виводили з-під вогню. Я також запам’ятав хлопця, який гасав на «санітарці». Він - янгол. На вщент простреленій машині хутко та успішно евакуював поранених», - розповідає Олексій.

Боєць згадує, що у зоні виконання бойового завдання був впевнений: пораненим або загиблим його обов’язково повернуть до рідних. Це неабияк заспокоювало. Тепер у зв’язку з отриманими пораненням Олексій має новий обов’язок - привозить воїнів додому.

Він зізнається: запам’ятовує все побачене, щоб згодом переосмислити й показати зі сцени. А наразі український військовий пише казки з тегом #казкизказарми. І вважає, що театр має відігрівати душу й серце, бо захисникам не треба розказувати про війну – вони все знають.

«Українському народові я хочу побажати сили, мудрості, любові, сміливості, відваги. Хочу, щоб не стидались підтримувати та вчити один одного. Ми не знаємо, через кого Бог промовляє до нас. І мусимо пам’ятати, що найважливіше - це любов. Треба з любові до рідного краю звільняти наші території», - воїн Олексій.